Шановний Володимире Олександровичу!
Я, Ващук Ірина Валентинівна, від імені своєї сестри,Ситник Анни Валентинівни, дружини загиблого, Ситника Сергія Володимировича, який загинув 10.10.2024 в районі села Зелений Шлях Суджанського району Курської області,відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши свій обов’язок.
Звертаюся до Вас із проханням розглянути питання про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) Ситнику Сергію Володимировичу, молодшому сержанту, який віддав своє життя за незалежність і свободу України! За вільне і спокійне життя дітей!
Ситник Сергій Володимирович народився 25 листопада 1986 року в місті Києві де навчався,працював і проживав до останнього дня. Навчався у середній загальньоосвітній школі № 243. Рано залишився без піклування та любові батьків, мати померла, дуже рано.Саме тому, Сергій, обожнював свого єдиного синочка Івана, віддавав йому всього себе. Виховував його справжнім патріотом України та чоловіком. Мріяв, побачити його, машиністом потягу. Майже все життя,Сергій, пропрацював на заводі “Антонов”, останні роки працював на заводі “Оболонь”.
За характером був спокійний та врівноважений, любив Батьківщину.
Був призваний до лав Збройних сил України 18.05.2023 року Подільським РТЦК та СП м. Києва. Виконував бойові завдання у складі 1-ї танкової окремої Сіверської бригади, на посаді радіотелефоніста, відділення взводу спостереження розвідувальної роти військової частини А1815.
Пройшов тяжкі бої на Авдіївському напрямку. Був вірним та відважним, допомагав, цінив кожного свого побратима, і до останнього виконував свій обов’язок. Вмотивовував і підтримував моральний дух своїх колег по службі.Користувався заслуженим авторитетом серед побратимів.
Життєве кредо – ,,Це наша Земля, і наші діти мають тут жити Вільно!"
Нагороджений:
нагрудним знаком “Золотий Хрест”. Наказом Головнокомандувача Збройних сил України від 15.11.23 № 2689.
Похований на Берковецькому кладовищі міста Києва (сектор 102, ряд12, місце17)