№22/240664-еп
ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ "ГЕРОЯ УКРАЇНИ" (посмертно) СИМОНОВУ ВЛАДИСЛАВУ СТАНІСЛАВОВИЧУ, 05 ЛИПНЯ 2000 року народження
Автор (ініціатор): Усата Світлана Олександрівна
Дата оприлюднення: 23 січня 2025
Шановний пане Президенте!
Звертаюся до Вас як мати, яка втратила єдиного сина у цій жорстокій війні, проти нашої незалежної та суверенної України. Прошу Вас присвоїти найвище почесне звання Держави – Герой України (посмертно) – моєму сину
Владиславу Симонову.
Він народився 05 липня 2000 року у місті Нікополь, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів.
Владислав з перших днів повномасштабної війни, добровільно з лютого 2022 року став на захист України. Він розпочав свою службу в 35 Окремій Бригаді Морської Піхоти в/ч А0216. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Де отримав посвідчення Учасника Бойових Дій та нагрудний знак. У грудні 2023 року Владислав переміщен для подальшого проходження служби до в/ч А4638 в З ОШБ 2-й механізований батальйон 2-га механізована рота.
Був завжди на гарячих напрямках- Курахівському, Ізюмському та Луганському, де отримав поранення ніг. Не до кінця одужавши, Владислав повернувся до виконання бойових дій.
Не зважаючи на перешкоди в житті, він ніколи не залишав людей в біді, був вірним другом та побратимом. Завжди залишався життєрадісним.
28 листопада 2024 року погодні умови не відповідали обстановці вести розвідувальний огляд. На лінії зіткнення н.п. Копанки Ізюмськоно району Харківської області, розпочався штурм диверсійної групи російських солдат у кількості близько 10 осіб. В цей час Владислав, тримаючи оборону, не побоявся та вийшов у безпосередній бій з російськими загарбниками, в якому самостійно зі своєї зброї знищив сім підготовлених до штурму російських диверсантів, захищаючи своїх побратимів. Він загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.
Цей вчинок свідчить про сміливість, патріотизм та вмотивованість Владислава, який тримав оборону до останнього в нерівному по кількості у відношенні до нього бою.
Незважаючи на свій молодий вік,він не побоявся взяти до рук зброю, щоб ми жили у вільній, квітучій Україні...
Я пишаюсь своїм єдиним сином-героєм, його незламністю, вважаю, що кожен хто віддав своє життя за нашу Батьківщину гідний найвищого звання.
На жаль, Герої гинуть… Сина батькам не повернути... НАЗАВЖДИ 24...
Звертаюся до Вас як мати, яка втратила єдиного сина у цій жорстокій війні, проти нашої незалежної та суверенної України. Прошу Вас присвоїти найвище почесне звання Держави – Герой України (посмертно) – моєму сину
Владиславу Симонову.
Він народився 05 липня 2000 року у місті Нікополь, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів.
Владислав з перших днів повномасштабної війни, добровільно з лютого 2022 року став на захист України. Він розпочав свою службу в 35 Окремій Бригаді Морської Піхоти в/ч А0216. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Де отримав посвідчення Учасника Бойових Дій та нагрудний знак. У грудні 2023 року Владислав переміщен для подальшого проходження служби до в/ч А4638 в З ОШБ 2-й механізований батальйон 2-га механізована рота.
Був завжди на гарячих напрямках- Курахівському, Ізюмському та Луганському, де отримав поранення ніг. Не до кінця одужавши, Владислав повернувся до виконання бойових дій.
Не зважаючи на перешкоди в житті, він ніколи не залишав людей в біді, був вірним другом та побратимом. Завжди залишався життєрадісним.
28 листопада 2024 року погодні умови не відповідали обстановці вести розвідувальний огляд. На лінії зіткнення н.п. Копанки Ізюмськоно району Харківської області, розпочався штурм диверсійної групи російських солдат у кількості близько 10 осіб. В цей час Владислав, тримаючи оборону, не побоявся та вийшов у безпосередній бій з російськими загарбниками, в якому самостійно зі своєї зброї знищив сім підготовлених до штурму російських диверсантів, захищаючи своїх побратимів. Він загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.
Цей вчинок свідчить про сміливість, патріотизм та вмотивованість Владислава, який тримав оборону до останнього в нерівному по кількості у відношенні до нього бою.
Незважаючи на свій молодий вік,він не побоявся взяти до рук зброю, щоб ми жили у вільній, квітучій Україні...
Я пишаюсь своїм єдиним сином-героєм, його незламністю, вважаю, що кожен хто віддав своє життя за нашу Батьківщину гідний найвищого звання.
На жаль, Герої гинуть… Сина батькам не повернути... НАЗАВЖДИ 24...
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Кравчук Наталія Миколаївна
19 квітня 2025
2.
Островська Наталія Василівна
19 квітня 2025
3.
Данчишин Христина Василівна
19 квітня 2025
4.
Бухта Тетяна Володимирівна
19 квітня 2025
5.
Безкровна Оксана Іванівна
19 квітня 2025
6.
Руденко Альона Анатоліївна
19 квітня 2025
7.
Яручик Альона Михайлівна
19 квітня 2025
8.
Чумакова Надія Борисівна
19 квітня 2025
9.
Гончар Юлія Вікторівна
19 квітня 2025
10.
Поладі Марина Василівна
19 квітня 2025
11.
Задорожна Марія Василівна
19 квітня 2025
12.
Траченко Марина Миколаївна
19 квітня 2025
13.
Маліневська Олена Дмитріївна
19 квітня 2025
14.
Мелкумова Валерія Вікторівна
19 квітня 2025
15.
Ховалко Дарина Романівна
19 квітня 2025
16.
Когут Ганна Іванівна
19 квітня 2025
17.
Войтова Ольга Олександрівна
19 квітня 2025
18.
Арсентьєва Олена Георгіївна
19 квітня 2025
19.
Сідельнікова Ольга Анатоліївна
19 квітня 2025
20.
Радучич Марина Василівна
19 квітня 2025
21.
Плахотнюк Іванна Володимирівна
19 квітня 2025
22.
Євмененко Андрій Юрійович
19 квітня 2025
23.
Мотник Ярослав Васильович
19 квітня 2025
24.
Билим Діана Олександрівна
19 квітня 2025
25.
Забожна Валентина Віталіївна
19 квітня 2025
26.
Мельник Тетяна Сергіївна
19 квітня 2025
27.
Гедз Надія Зеновіївна
19 квітня 2025
28.
Ратуш Ніна Юріївна
19 квітня 2025
29.
Бондарчук Ольга Геннадіївна
19 квітня 2025
30.
Іллюк Юлія Юріївна
19 квітня 2025
24093
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 5 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.