Присвоєння звання "Герой України" (посмертно) Головному сержанту Пічкорському Сергію Васильовичу

Пане Президенте, Володимир Олександрович!
Звертаюся до Вас з проханням присвоїти посмертно звання Героя України, моєму єдиному брату - вірному сину своєї Батьківщини, хороброму воїну Збройних Сил України, ПІЧКОРСЬКОМУ СЕРГІЮ ВАСИЛЬОВИЧУ, головному Сержанту роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини А1937.

Пічкорський Сергій Васильович, народився 17 серпня 1970 року, в сім'ї простих працьовитих батьків. Навчався в загальноосвітній школі №13 м.Білої Церкви.

З 1988 по 1990 роки проходив військову службу у внутрішніх органах МВД . За два роки військової служби пройшов нелегкий шлях. Впродовж цих двох років, котрі припали на початок розколу радянської держави, Сергій прийняв участь у бойових діях в Карабасі, Душанбе, Ризі, де отримав своє перше поранення.

Після служби повернувся в званні старшини. Продовжив працювати в органах місцевої поліції . Але доля для нього обрала інший шлях.
У 2022 році, коли розпочалася велика війна, він покинув свою справу, якій віддав більше 30 років і пішов добровольцем в ТРО. Був вірним товаришем і другом.

Коли ТРО розпустили, він тижнями ходив до військкомату, обривав телефони, рахував дні, лише б його взяли до війська, адже бачив, що його місце лише там.

1 червня 2022 року Сергій вступив до лав Збройних сил України. Свій військовий шлях розпочав у військовій частині 1937, де був відразу призначений головним сержантом, командиром понтонної бригади понтонного взводу понтонної роти інженерного батальйону.

Там він знайшов свою віддушину, зустрів вірних товаришів та побратимів, яких міг сміливо назвати родиною.

Сергій був неймовірною людину. Людина, на котру завжди можна було покластися, людина, котрій можна було довірити свої біль та надії, людина, котра стала другим батьком кожному з них.

Свою військову службу ніс з честю. З листопада 2023 року по квітень 2024 року стояв на оборонні Часового Яру. Де отримав від своїх побратимів позивний "ДІДУХ", що означає "ОБЕРІГ", і дійсно він був їхнім оберегом. Після повернення був нагороджений Золотим Хрестом від генерала полковника Олександр Сирського.

По поверненню, здоровʼя, на жаль, дало збій, але навіть після двох перенесених операцій, він не здався, а знову став на захист України.
Завжди казав: « Хто має захищати Батьківщину, як не я ! Я там, щоб мої діти і внуки жили тут вільно»!

24 серпня 2024 року Сергій останній раз вийшов на звʼязок. Ніби щось відчував , він відправив усім рідним повідомлення, і з того часу його телефон замовк назавжди.

24 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання в н.п. Новогродівка, Покровський р_н Донецька обл, при виконанні бойових дій саме на полі бою, внаслідок мінометного обстрілу з боку ворога, отримавши осколкові проникаючи сліпі поранення нижніх кінцівок. Вибухова травма.
Захищаючи незалежність України та виборюючи право на свободу та вільне життя кожного з нас, Сергій загинув. Загинув першим, йшовши попереду усіх своїх хлопців, які були йому немов діти!


Похований Пічкорський Сергій Васильович в рідному місті Біла Церква Київської області на алеї Слави.
Вдома героя чекала його велика сім'я.
Світла памʼять про Сергія та віра в Перемогу, якої він так прагнув і за яку віддав своє життя, дають сили рідним пережити біль втрати.
Пане Президент, ми, його рідні, сестричка, племінники, побратимі, куми, однокласники, друзі просимо підтримати петицію та присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) Головному сержанту ПІЧКОРСЬКОМУ СЕРГІЮ ВАСИЛЬОВИЧУ!