ФЕДОРЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ - 95 окремо десантної штурмова бригада. колишній навідник десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А1910, був призваний на військову службу по мобілізації Болградським РТЦК та СП Одеської області 11.10.2022 року, який рахувався зниклим безвісти з 02.07.2024 року. Після проведення пошукових заходів солдата ФЕДОРЕНКА Олександра Олександровича було виявлено загиблим. Загинув 02.07.2024 під час артилерійського обстрілу позицій у с. Північне на околиці м. Торецьк Бахмутського району Донецької області.
В ході виконання бойового завдання завжди був вірний військовій присязі, у бою за нашу
Батьківшину виявив стійкість і мужність. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обовʼязки виконував відмінно. користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. З розумінням ставився до питань. що виникали та враховував їх. На критику та зауваження реагував адекватно робив правильні висновки, був здатний критично оцінювати свою діяльність, стійко переносив інтенсивні навантаження.
Вдома у Федоренко Олександра Олександровича залишилась дружина, та дві доньки. Дружина Федоренко Людмила Олександрівна. Старша донька Федоренко Ксенія Олександрівна, який було на момент смерті батька 8 років. Та молодша донька Федоренко Дарʼя Олександрівна, якій було на той час 5 років.
Діти та дружина так и не дочекались свого люблячого чоловіка, та батька.
« Це мій янгол охоронець, якого я зустріла 5 липня у 2013 році. Я закохалося в нього одразу, 10 червня у 2015 році, ми одружилися. ми хотіли прожити разом все життя, ми кохали один одного, ми були щасливі. Я народила йому двох доньок. 1 вересня 2021 році пішла в перший клас, наша старша донька Ксенія У 2024 році в нас повинна була піти в перший клас молодша донька Дарʼя, Саша дуже хотів бути на першому дзвонику своєї доньки, він хотів збирати її и бути поруч в цей час. Але мій чоловік так і не повернувся… Я знаю, він поруч зі мною, и охороняє мене та наших дітей, я дуже сумую за ним, мені тяжко без нього, він був моєї душою. Я дуже хочу щоб він став Героєм України, він віддав саме найдорожче, своє життя. Я дуже прошу допомоги в вас, я дуже прошу вас, допоможіть мені зробити мого Янгола героєм.»
Говорить Людмила «дружина» про коханого.
Федоренко Олександр Олександрович- хоробрий воїн, вірний побратим, люблячий чоловік, син, брат та найкращий друг. Він заслуговує на найвищу нагороду! Нехай памʼять про нього живе вічно!
Слава та низький уклін Герою! Слава Україні!