Шановний пане Президенте!
Прошу присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) з врученням ордена «Золота Зірка» за сумлінне та бездоганне служіння українському народові, мужність та героїзм проявлені при виконанні військового обов’язку в умовах воєнного стану молодшому сержанту Рябиш Михайлу Івановичу, позивний «Міхєй»10 вересня 1987 року народження, який з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на захист рідної держави в Ізюмське Обр ТрО 113 бригади, 122 батальйонна, військової частини А7288. Народився в місті Ізюм, Харківської області.
За час повномасштабного вторгнення, Михайло приймав участь у визволенні з окупації свого рідного міста Ізюм, приймав участь в боях на Ізюмському, Барвінковському, Бахмутському, Сумському, Куп’янському, Харківському, Угледарському напрямку.
Він пройшов непростий шлях від солдата до молодшого сержанта, в бригаді отримав посаду «Головного сержанта, командира відділення», оскільки пройшов навчання у Військовій академіїї м., Одеса з 10.06.2024 по 25.06.2024 р і виконав програму тренінгу фахової підготовки молодших командирів в умовах воєнного стану та отримав Свідоцтво з відміткою «задовільно».
Він був мужнім та наполегливим, завжди відстоював свою точку зору та мав авторитет серед побратимів. Неодноразово виконував складні завдання та відбивали противників на 0-их позиціях, особливо взимку 2022/2023 року на Бахмутському напрямку, знаходячись там тижнями і маючи з собою банку консерви та пляшку замерзлої води. Він мав «холодний» розум та був кмітливим, який вмів швидко приймати рішення в екстреній ситуації, щоб запобігти втрат побратимів, та вивести всіх живими, при цьому відстояти свою позицію. Мав навики надання медичної допомоги, накладання турнікету.
За весь термін служби, він ніколи не жалівся нам, як йому все набридло, або що він втомився та вже нічого не хоче, він навпаки завжди казав « Якщо не я, то хто тоді?!» маючи на увазі, якщо він не буде захищати рідну державу то, хто тоді буде робити це замість нього. Всі знали його як щирим, добрим, чуйним, веселим сином, братом, дядею, другом і тільки побратими знали наскільки він був мужнім, хоробрим, цілеспрямованим, який йде до кінця.
Приходячи у відпустку він ні на хвилину не забував про своїх побратимів, завжди думав про них та хвилювався, але він обіцяв нам, що Все Буде Україна! Що вони вистоять, витримають все що діється у них на позиціях та обов’язково повернеться додому живим!
Під час виконання бойового завдання на Угледарському напрямку 28.09.2024 р. він загинув біля н.п. Новоукраїнка від двох кульових поранень, які прийшлися в області сонної артерії біля шиї та венозної вени на нозі, він стік кров’ю так і не отримавши медичної допомоги. Його смерть стала великою втратою для нашої родини, цю біль не заглушити, її неможливо вимовити, це як частинку серця вирвали з грудей та забрали. Він навіки залишиться молодим, не зможе знайти свою супутницю по житті, яка б розділяла його мрії та думки, звавши його б чоловіком, а діти батьком.. У нас залишились тільки наші особисті спогади та світлини про нього. Нам залишається тільки вірити, що його смерть була недаремною і ми обов’язково будемо Вільною та Незалежною Державою, яка обов’язково здобуде Перемогу!
Також хочу поділитися, що він був відзначений нагородами за свій строк служби, він ніколи не хвалився ними, а тільки коли отримував їх, відавав матері зі словами «Це Ваші нагороди, Мамо, це Ви виховали»
Міша, був відзначений такими нагородами:
- медаллю «Медаль 113 Обр ТрО» від 25.02.2023
- медаллю «За хоробрість в бою», наказ №228 від 02.04.2023 р.
- медаллю «За оборону міста Ізюм», №725-ВС від 05.10.2023 р.
- хрестом «За визволення Харківської області», наказ №515, від 09.10.2023р
- медаллю «Ветеран війни», УБД від 14.10.2023р.
- медаллю «За Оборону рідної держави», наказ № 569 від 30.09.2023
- медаллю за участь в боях «Бахмутський Рубіж», наказ №41, від 21.01.2024р.
- хрестом «Залізний Хрест» від 04.2024р.
- хрестом «Захиснику України» від 07.06.2024р.
Я пишаюсь своїм дядею він для мене являється гідним прикладом мужності та хоробрості! Для нашої родини він Назавжди залишиться-Героєм!
Він віддав найдорожче – своє життя!
Йому назавжди 37.
Просимо присвоїти Рябиш Михайло Іванович найвище почесне звання Держави - Герой України (посмертно).
Уклін та шана Герою!
Вічна памʼять!
Слава Україні!