Шановний Пане Президенте, прошу Вас, як верховного Головнокомандувача України, присвоїти найвищу державну нагороду, звання Героя України, моєму чоловікові, бойовому медику, молодшому сержанту Савицькому Любомиру Володимировичу 12.11.1975 р.н. На початку повномасштабного вторгнення росії Любомир, не вагаючись став на захист своєї сім’ї та держави. 2 березня 2022 р. пішов добровольцем в ТРО на посаду бойового медика. Неодноразово проходив навчання , у тому числі і в Німеччині, був відзначений грамотами. Молодший сержант, бойовий медик зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 89 батальйону 106 окремої бригади територіальної оборони, в/ч А7182.
Любомир завжди був патріотом, брав участь у Майдані Гідності 2014 року, а після повномаштабного вторгнення мій чоловік не задумуючись склав присягу, і пішов боронити свою державу.
Савицький Любомир був хоробрим воїном, надійним товаришем, серед побратимів користувався повагою та авторитетом, відданий військовій присязі воїн, який завжди був готовий прийти на допомогу, із честю та гідністю боронив цілісність нашої держави. 19 травня 2024 р. був відряджений до 2 роти 105 батальйону військової частини А7271 м. Красногорівка Донецької області. 4 серпня 2024 р. Любомир загинув від ворожого скиду, отримавши травми несумісні з життям. Всі побратими пам’ятають Любомира як скромного, чесного, товариського та життєрадісного побратима.
На момент загибелі воїн мав трьох неповнолітніх синів, найменшому з яких було лише три тижні від народження. На жаль, Любомир так і не потримав свого новонародженого синочка на руках. Для нас Любомир був щирим українцем, патріотом, коханим чоловіком, гідним батьком для синів, сином та братом, підтримкою та взірцем для бойових побратимів.
Вважаю що Савицький Любомир Володимирович – заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно).
Уклін та шана Героєві!
Вічна пам'ять!
Слава Україні!