Молодший сержант ЛУЦИК Роман Олександрович – справжній приклад генерації сучасної української інтелігенції та відданого вибору патріотизму й націоналізму. Його шлях почався навесні 2022 року, коли він добровільно став на захист України, її кордонів, її історії самобутності, своєї домівки, своїх близьких. За період боротьби виконував бойові завдання на Херсонському, Запорізькому, Луганському, Донецькому напрямках, де на останньому окупант забрав його життя. За період війни Роман шукав, де він буде найбільш корисним, пройшовши шлях від розвідника-навідника до бойового медика роти у складі 12 бригади НГУ АЗОВ. Тому Луцик Роман, як людина, віддана своїй справі, загинув при евакуації поранених бійців, надаючи їм медичну допомогу, ставлячи свій обов'язок вище свого життя. Він був "не народженим для війни", проте завжди робив вибір - боротися і всіх до цього закликав.
На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну збирав величезні кошти на допомогу військовим (більше 2 млн грн), в цей час обираючи лави, до яких хотів приєднатися. Зупинив свій вибір в травні 2022 року на той час ДФТГ формуванні "Любарт", який згодом став окремим загоном спеціального призначення. Прийшовши в загін, Роман Луцик відразу заявив себе, як солдат з тактичними медичними знаннями, які отримав ще в 2014 році в Азові, він почав викладати побратимам тактичну медицину, навчаючи побратимів. Після чого влітку 2022 року загін вирушив на бойове завдання на територію Запорізької та Донецької областей.
Далі Роман проходив іноземні та внутрішні національні навчання, після яких влітку 2023 року воював біля с. Козачі Лагері, а також здійснював спеціальну розвідку на островах та плавнях в гирлі Дніпра.
12 лютого 2024 року Роман у складі підрозділу "Любарт" долучився як п'ятий батальйон спеціального призначення до 12-тої бригади спеціального призначення "Азов". З весни вів бої в Серебрянському лісництві на Кремінському напрямку, проте у вересні перейшов на Торецький напрямок Бахмутського району в зв'язку з загостренням ситуаціїї, де і загинув (поблизу селища Нью-Йорк). Якою складною не була б ситуація Роман не відмовлявся і завжди йшов назустріч, врятував десятки життів, навчив рятувати сотні людей. Разом із іншими воїнами відшукували та вивозили тіла побратимів, бо вважали це за свій обов'язок, повернути їх на рідну землю. Так і його привезли спочивати із селища Нью Йорк, Донецької області до рідного Львова на Марсове поле, де він зустрівся із друзями-героями.
Роман із нареченою не встигли одружитися офіційно та народити дітей, хоч дуже хотіли цього. Він не встиг закласти ген своїх поглядів та цінностей, найкращих чоловічих якостей, проте він передав частину себе кожній людині, яка оточувала його в цивільному та військовому житті. Він хотів перемоги та жити тільки в Україні, у вільній Україні, щоб нащадки не знали війни! Він все для цього зробив та віддав.
Пане Президент від імені рідних, друзів, побратимів та великої частини військової спільноти, просимо підтримати та розглянути петицію та присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) молодшому сержанту ЛУЦИКУ Роману Олександровичу.
Слава Україні! Слава Нації!