Про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) солдату ОСТАПЕНКУ Іллі Володимировичу, військовослужбовцю 3 окремої штурмової бригади Збройних Сил України

Шановний пане Президенте! Звертаємося до Вас з проханням удостоїти звання Герой України бійця 3 окремої штурмової бригади – друга Чіваса, Остапенка Іллю Володимировича!
Остапенко Ілля Володимирович народився у Харкові 13 грудня 1999 року. Коли почалася повномасштабна війна, без зайвих роздумів долучився до Запорізького ТРО, а згодом став до лав 3 окремої штурмової бригади.
Молодий і натхненний хлопець, щойно закінчив університет і потрапив у страшні бої під Бахмутом у складі одного з механізованих батальйонів. При цьому швидко освоївся серед побратимів та здобув їхню повагу як здібний і безстрашний Воїн.
Уже в травневій кампанії контрнаступу на каналі Сіверський Донець – Донбас на підступах до Бахмуту проявив свої лідерські задатки та тактичний талант. Своїм прикладом підтримував інших бійців, першим ішов у розвідку, брав ворогів у полон і ніколи не показував страху навіть у найкритичніших ситуаціях. Під час кампанії з повернення контролю над Андріївкою організував та сам брав участь в евакуації поранених - під його командуванням група винесла близько 40 поранених різного ступеню важкості. При цьому його група продовжувала виконувати бойові задачі, де рахунок знищених ворогів ішов на десятки. За проявлену хоробрість та відвагу у боях був відзначений нагородами Головнокомандувача Збройних сил України «Хрест Хоробрих» та «За збережене життя».
Окрім власне бойових дій, Ілля долучався до патріотичного виховання молоді на базі молодіжних громадських організацій Сумської та Запорізької областей. По мірі можливостей брав участь у заходах організацій та завжди з готовністю спілкувався із молоддю, оскільки розумів, наскільки приклад сучасних діючих військових - реальних Героїв, важливий для формування їхнього світогляду.
Далі був Авдіївський коксохім – вчорашній студент штурмував ворожі укріплення та десятками нищив ворога української нації. І це при тому, що в Авдіївці окупанти застосовували усе наявне озброєння у такій кількості, що подекуди хлопці не спали буквально тижнями. Чівасу, який відчував свою відповідальність перед побратимами, вдалося тримати їхній бойовий дух на висоті. Він організував та особисто провів низку контрнаступальних операцій, які дали підрозділу тактичну перевагу, - а вона найпершим чином полягала в збереженні особового складу суміжних та союзних підрозділів. Під час однієї з таких операцій опинився разом з групою в оточенні, але навіть у настільки важкій ситуації завдяки стратегічному мисленню зміг вивести своїх людей у повному складі, при цьому знищивши не менше двох десятків росіян.
У березні 2024 року його сміливість та відданість Україні були відзначені орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Але він так і не встиг прийняти його. Адже 28 квітня він черговий раз повів за собою штурмову групу та у нерівному бою загинув на Харківському напрямку, при цьому знищивши кількох ворогів. Герої не вмирають, поки наша пам’ять береже їхні Імена та Вчинки. Друг Чівас – це беззаперечний приклад Командира та Воїна для кожного бійця, який боронить українську землю. Остапенко Ілля - молодий, сміливий і натхненний, гідний звання Герой України.