Про присвоєння звання Героя України (посмертно) Петровському Юрію Леонідовичу, позивний «Махно»

Шановний пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Герой України (посмертно) командиру відділення безпілотних авіаційних комплексів, сержанту Петровському Юрію Леонідовичу 16.02.1986 р.н.
Юрій пройшов строкову військову службу в Збройних силах України при військовій частині А1978 протягом 2005-2006 років. Отримав належну загальновійськову підготовку. Також засвоїв навички роботи механіком.
Питання суверенітету, цілісності і розвитку держави завжди турбували Юрія. Тому з початком російської агресії у 2014 році Юрій добровольцем повернувся до лав Збройних сил України і в званні сержанта брав участь в антитерористичній операції на Сході країни до 2015 року включно.
Коли повернувся до цивільного життя, то разом із дружиною вони мріяли побудувати власний дім. Юрій виїхав закордон на заробітки. Але з початком повномасштабного вторгнення одразу в кінці лютого 2022 року Юрій повернувся додому та звернувся до місцевого військомату, щоб знову стати до лав Збройних сил України. Долучився до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, служив в тактичній групі. Пізніше його перевели в 2-гу мінометну батарею 80-ї ОДШБр, яку з часом переформували в артилерійську батарею.
Юрій працював навідником гармат L119.
Паралельно Юрій цікавився безпілотними авіаційними комплексами. Розумів, що вони дають можливість виконувати завдання швидше, ефективніше, а головне менше ризикувати життям побратимів. Він пройшов курси по роботі з дронами в Києві, Броварах, Житомирі та Німеччині.
З травня 2024 року Юрія перевели у взвод безпілотних авіаційних комплексів 1-го десантно-штурмового батальйону на посаду командира відділення. Він працював на великих ударних БпЛА гексакоптерного типу (Вампір) і октокоптерного типу (R-18).
За 2 роки безперервної служби Юрій з побратимами брали участь у боях за Лиман, Бахмут, Кремінну, Костянтинівку, Краматорськ, Ізюм. На початку серпня 2024 року підрозділ Юрія перевели на Сумщину до кордону з росією, звідки згодом вони розпочали наступ на курському напрямку. Під час наступу Юрій отримав поранення ока, але продовжував вправно та вчасно виконувати всі завдання. На жаль, 18 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання, Юрій разом з побратимами підірвались на міні.
У Юрія залишився маленький син, дружина, мати, брати та сестри, а також багато друзів.
Юрій мав авторитет як у цивільному житті, так і серед військових. Рідні, друзі та побратими назавжди запам’ятають Юрія як добру, небайдужу, сміливу та надійну людину. Товариші Юрія завжди відмічали його професіоналізм, цілеспрямованість, вміння вчитись самому і навчати інших. Він був строгим, але справедливим і чесним командиром, піклувався про кожного бійця. Мав лідерські задатки, вмів планувати та брати відповідальність за прийняті рішення. Був взірцем мужності та стійкості.
За хоробрість і самовідданість під час служби Юрій отримав численні нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня, відзнака Президента України «За оборону України», медаль «За жертовність та любов до України».
Юрій виконав військову присягу на вірність українському народу та мужньо боровся за свободу та честь держави до останнього подиху. Ми безмежно вдячні нашому Герою за відданість та захист.
Пане Президенте, найбільшою мрією Юрія було те, щоб діти жили під мирним небом у себе вдома – в суверенній і цілісній Україні. Ми, родина загиблого Героя, просимо підтримати петицію про присвоєння Юрію звання Герой України посмертно, бо, на жаль, Герої помирають. Але пам'ять про їх прагнення і подвиги не має померти.

Пам'ять сильніша за смерть!
Слава Україні!
Героям слава!