Як рідна сестра Шевченко Андрія, прошу про присвоєння моєму брату звання Героя України!
На другий день вторгнення рф на територію України мій брат пішов до військомату, сказавши мамі, що "я не можу сидіти на місці і триматися твоєї спідниці..".
Був оприділений у частину А1108, де до повномаштабного вторгнення служив водієм-хіміком три роки за контрактом (під час служби, у 2018 році, брав безпосередню участь в обороні України у Донецькій області, отримав подяку "За взірцеве виконання службових завдань, сміливість, мужність").
Виконував роботу механіка, через його руки проходила велика кількість бойових машин, додому приходив з чорними від мазути та опухлими руками, бо працював і в холод, і в мороз без рукавиць. Завжди шукав та купував деталі за власні кошти та за допомогою друзів.
Під час служби також брав участь в обороні Дніпропетровської обл.
Наприкінці лютого 2023 року його перевели у військову частину А4010, а затим направлено на Бахмутський напрямок фронту, де основним профілем підрозділу були штурмові дії у гарячих точках (водієм 2 штурмового взводу 3 штурмової роти 1 штурмового батальйону).
Щодня та щоночі ми чекали від нього дзвінка, щоб почути його голос.
На полі бою отримав поранення правої руки та з накладеною шиною однаково їхав на позиції.
Ніколи не скаржився; невиспані та зморені знову і знову повертались на нульову.
Та після трьох днів відсутності зв'язку з братом, ми зв'язалися з командиром, який сказав, що Андрій вважається зниклим безвісти, а на наступний день повідомили, що він загинув..
Ми не вірили та 8 місяців шукали його, шукали серед живих, подавали заяви в усі можливі установи, що займаються пошуком. Та 30 листопада 2023 року, на день Андрія, ДНК результати підвердили, що мій брат знаходиться у морзі м.Дніпра, а 6 грудня ми зустріли та попрощалися з ним у нашому рідному місті Дрогобич...
Мій брат був неймовірно доброю та щедрою людиною: хлопці їхали на передову, він віддав свої нові берци; чоловіку, який мав кнопочний телефон, віддав свій сенсорний, аби він мав змогу спілкуватися з сім'єю. Усе його спорядження мама віддала волонтерам для військових на фронт зі словами: "Андрійко б одобрив, я впевнена..". Я теж впевнена.
Усі говорять, що військовослужбовці, що загинули, віддали своє життя за волю України, але це не так. У них забрали це життя... вони могли б зробити набагато більше!
Андрій назавжди залишиться хорошим сином, чоловіком, внуком, братом та люблячим батьком маленького сина..