Присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) та військового звання полковник ЗСУ (посмертно) старшому викладачу кафедри радіоелектронної боротьби факультету охорони державної таємниці та інформаційного протиборства Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова підполковнику Коваленку Олексію Володимировичу 16.07.1976 р. н.

Шановний, пане Президенте, Верховний Головнокомандувачу Збройних Сил України!
Просимо Вас розглянути петицію щодо присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) та військового звання - полковник(посмертно) захиснику України - старшому викладачу кафедри радіоелектронної боротьби Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова, підполковнику Збройних Сил України Коваленку Олексію Володимировичу, який зустрів вторгнення рашистів 24 лютого на бойовому посту під Києвом та у перші ж години повномасштабної війни досвідчений спеціаліст, офіцер з майже 30-ти річною вислугою років, а головне - палкою й насправді безмежною і безкорисною відданістю професії (так як за 30 років так і не отримав з родиною - дружиною Людмилою, дочкою та сином, власного житла) та любов'ю до рідної української землі, очолив розрахунок зведеної роти радіоелектронної боротьби у складі сил та засобів оборони столиці України- міста Київ.
Підполковник Коваленко виявив героїзм, високий професіоналізм, мужність, рішучість і відданість присязі та загинув під час виконання бойового завдання та захисту України в місті Київ 25 лютого 2022 року.
Олексій Володимирович народився та навчався у школі в с. Демидів Київської області, так склалась злодійка-доля, що недалеко від рідного села і загинув, як згодом йшлось у поданні до нагородження орденом "За мужність" III ст., що під час бойового зіткнення з ворогом він проявив особисту мужність і героїзм , не допустивши загибелі своїх підлеглих, однак сам загинув від вогнепальних поранень. Група підполковника Коваленка за найважчу першу добу війни, зробила значний внесок в справу оборони
м. Києва, досвідчені офіцери, під командуванням підполковника Коваленка О.В. виважено, фахово і чітко, на відмінно, виконали поставлене перед ними бойове завдання, але на жаль, Олексій Володимирович, загинув від ворожих куль , а побратими були поранені.
Олексій виріс у правильній селянській родині, ще зі старших класів вирішив вступати до військового училища (КВІРТУ), але в той далекий 1993 рік проводилось реформування училища, приїхали "покупці" з Харкова, де на базі кількох військових училищ та академії сформували новий вищий навчальний заклад, тож Олексій, порадившись з батьками, вирішив і вступив до Харківського військового університету. У 1998 році молодий лейтенант Коваленко поїхав до першого місця служби - на Одещині служив на посаді начальника РЛС, під час служби самовдосконалювався та постійно вчився, тоді ж серйозно взявся і за іноземні мови, навіть їздив до Угорщини на курси вдосконалення англійської мови тощо.
Згодом командування помітило хист та завзятість молодого офіцера, так старший лейтенант Коваленко був переведений до Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова, службі якому Олексій Володимирович віддав 20 років життя, служив та викладав там вірою і правдою до свого останнього подиху. Він навчав та випустив не один курс молодих офіцерів, які сьогодні гідно та мужньо боронять нашу Вітчизну від загарбників, проходять службу в лавах ЗСУ та інших структурних силових підрозділах. З 2016 року підполковник Коваленко неодноразово виконував бойові завдання в районі ведення АТО (ООС). Приймав активну участь у підготовці фахівців радіоелектронної боротьби нашої країни та спільних навчаннях з офіцерами країн НАТО, втілюючи нові методи навчання майбутніх офіцерів за стандартами НАТО. Із загибеллю підполковника Коваленка О.В. кафедра РЕБ військового інституту та Збройні Сили України втратили справжнього відданого Україні офіцера, патріота, фахівця радіоелектронної боротьби, наставника і вчителя. Своєю працею він здійснив неоціненний вклад у вдосконалення і розвиток військового інституту, який по праву вважається одним з найкращих вищих військових навчальних закладів України. Його бойовим та методичним досвідом користуються курсанти під час навчання в інституті та офіцери у військах під час виконання бойових завдань. За сумлінну службу, взірцеве виконання службових обов'язків, високий професіоналізм та досягнення у військовій службі Олексій Володимирович неодноразово був нагороджений відзнаками, зокрема: Подякою Міністра оборони України, відзнаками Міністерства оборони України " За сумлінну службу" I, II та III ступенів, медаллю "Ветеран служби" за високі показники у бойовій і професійній підготовці, відзнакою Президента України медаллю "За участь в антитерористичній операції", а за особисту мужність і самовіддані дії , виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі- орденом "За мужність"(посмертно). Підполковник Коваленко викладав за принципом "Вчитель змінює життя", повністю віддавав свій досвід курсантам , з якими був поруч і у викладацьких класах, і на навчаннях на полігонах, і в окопах, де вчив їх всім азам і тонкощам військової спеціальності, був вибагливий, але це все було для того, щоб майбутні офіцери були максимально фахово підготовлені і головне, щоб отримані навички, в разі необхідності, зберегли життя майбутнім офіцерам і їх підлеглим. В нього не було іншого, відокремленого від служби, життя- він завжди жив роботою; служіння Україні, українському народові -це і було сенсом всього його життя. Неодноразово йому пропонували змінити місце служби, запрошували працювати до Генштабу Збройних Сил України, але Олексій Володимирович був принциповий і поміркований, завжди доводив розпочате до кінця, розумів, що ще багато є чому навчити і ще є багато чого віддати зі свого досвіду молодим курсантам, яких не можна кинути на пів шляху, він був затребуваний на своєму місці і це давало йому впевненість і розуміння того, що саме тут він на своєму місці та робить все правильно, і від цього Збройні Сили України стають більш фаховими, сильнішими і завжди , якщо буде потрібно, дадуть відсіч любому ворогу. Так і є, це ми бачимо сьогодні, у важкі часи жорстокої війни. Наша армія найпотужніша, найкраща , Перша в світі!
Дружина Людмила завжди казала синові чи доньці «іди спитай у тата», називала коханого чоловіка «ходячою енциклопедією» ,казала «наша енциклопедія знає все». І це був не жарт, тому що дійсно Олексій знав багато і вмів дуже багато, від розпалити правильно багаття з курсантами на полігоні, поставити палатку, викопати окоп до зробити ремонт, провести батькам воду в хату, котел, насос тощо , відремонтувати автомобіль чи зібрати комп’ютер і ще багато того, чого він не розповідав по роду служби…
Життя Олексія Володимировича було недаремне, він встиг багато, хоча ще більше не встиг. Головне, не встиг насолодитися спілкуванням з власними дітьми - донькою Іриною, якій вже зараз 18 років і сином Володимиром 14 років, який хоче піти татовим шляхом і стати офіцером, з дружиною Людмилою; з якими мріяв колись подорожувати, але не судилося. Ще багато корисного зробив би по своїй фаховій військовій спеціальності, як викладач, так як змінював підхід у навчанні курсантів застосовував сучасні методи оволодіння військовою спеціальністю, сучасною зброєю, технічними , електронними засобами тощо… Але війна внесла свої корективи.
Олексій Володимирович похований на Військовому цвинтарі в м. Житомирі, Житомирський військовий інститут віддав шану загиблим офіцерам, курсантам інституту , в інституті створено музей загиблих Героїв , де також є стенд з особистими речами підполковника Коваленка О. В., відзнаками, де перелічено його заслуги , його викладацькі роботи і методичні матеріали, над якими він працював тощо.
Батьки, дружина, діти, рідні, близькі, колеги, побратими, курсанти, молоді офіцери, друзі, знайомі … в наших серцях Олексій назавжди живий. Слава Герою! Слава всім Героям , хто загинув боронячи Україну, хто зараз виборює нашу свободу і територіальну цілісність України! Герої не вмирають! Підтримайте, будь ласка, петицію!
Від імені дружини Людмили, дітей -доньки Ірини та сина Володимира, батьків, рідних, колег, вихованців, офіцерів ЗСУ просимо Вас, Пане Президенте, розглянути і підтримати петицію щодо присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) та військового звання полковник ЗСУ (посмертно) старшому викладачу кафедри РЕБ Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова , підполковнику Коваленку Олексію Володимировичу. Це дійсно гідна людина, офіцер, все його життя це відданість і служіння Україні - взірець для наслідування курсантам та молодим офіцерам , взагалі майбутнім поколінням вільних українців.
Слава Україні! Україна Переможе!