№22/217310-еп
Присвоєння Марченку Олександру Олександровичу, українському підприємцю та політичному діячу, народному депутату України 8-го скликання, звання Героя України, посмертно
Автор (ініціатор): Захарченко Галина Іванівна
Дата оприлюднення: 30 січня 2024
Міжнародний благодійний фонд «Незламна українська нація», звертається до Вас з проханням присвоїти звання Героя України, посмертно, українському підприємцю, політичному діячу, народному депутату України 8-го скликання, патріоту України — Марченку Олександру Олександровичу, який народився 14 січня 1965 року, в селі Рибинці на Вінниччині.
З 2014 року Олександр Марченко захищав Україну у складі 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців. Отримав позивний «Каменяр». Був учасником комбатського об'єднання «Легіон Свободи».
10 серпня 2014 року внаслідок обстрілу українських позицій системою «Смерч» отримав поранення під Красним Лучем.
У травні 2015 року журналіст телеканалу «Інтер» Роман Бочкала випадково натрапив на Олександра Марченка у зоні АТО. Депутат працював на екскаваторі, облаштовуючи на передовій укріп район.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на українські землі Олександр Марченко пішов добровольцем до Збройних Сил України і вже 25 лютого був солдатом у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Головний сержант, стрілець, помічник гранатометника Олександр Марченко (позивний «Каменяр») загинув 6 березня 2022 року у селищі Мощун, відбиваючи атаку російських загарбників на Київ.
Рятуючи своїх підлеглих, Каменяр наказав їм відступати, а сам з трьома бійцями прийняв свій останній бій прикриваючи відступ товаришів.
Як командир позиції «Граніт», проявив себе справжнім героєм та безстрашним вояком. Допомагав хлопцям, організовував допомогу, збирав волонтерів, щоб допомагали бригаді. Всі складні, тяжкі рішення брав на себе. Так само – виконання задач. Якщо під обстрілом потрібно піти на тилову сторону по боєприпаси – він ухвалював рішення йти сам, щоб не підставляти хлопців. Брав участь в підриві мосту. Екскаватором особисто під щільним обстрілом копав капоніри та окопи, підставляючи себе, наче відкрита мішень. Він думав про те, як захистити не лише свою позицію, але й весь батальйон.
Тільки через місяць після загибелі, був похований 3 квітня 2022 року у місті Біла Церква, на кладовищі «Сухий яр» на Алеї Героїв.
З повагою,
Голова Міжнародного благодійного фонду
«Незламна українська нація»
Галина Захарченко
З 2014 року Олександр Марченко захищав Україну у складі 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців. Отримав позивний «Каменяр». Був учасником комбатського об'єднання «Легіон Свободи».
10 серпня 2014 року внаслідок обстрілу українських позицій системою «Смерч» отримав поранення під Красним Лучем.
У травні 2015 року журналіст телеканалу «Інтер» Роман Бочкала випадково натрапив на Олександра Марченка у зоні АТО. Депутат працював на екскаваторі, облаштовуючи на передовій укріп район.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на українські землі Олександр Марченко пішов добровольцем до Збройних Сил України і вже 25 лютого був солдатом у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Головний сержант, стрілець, помічник гранатометника Олександр Марченко (позивний «Каменяр») загинув 6 березня 2022 року у селищі Мощун, відбиваючи атаку російських загарбників на Київ.
Рятуючи своїх підлеглих, Каменяр наказав їм відступати, а сам з трьома бійцями прийняв свій останній бій прикриваючи відступ товаришів.
Як командир позиції «Граніт», проявив себе справжнім героєм та безстрашним вояком. Допомагав хлопцям, організовував допомогу, збирав волонтерів, щоб допомагали бригаді. Всі складні, тяжкі рішення брав на себе. Так само – виконання задач. Якщо під обстрілом потрібно піти на тилову сторону по боєприпаси – він ухвалював рішення йти сам, щоб не підставляти хлопців. Брав участь в підриві мосту. Екскаватором особисто під щільним обстрілом копав капоніри та окопи, підставляючи себе, наче відкрита мішень. Він думав про те, як захистити не лише свою позицію, але й весь батальйон.
Тільки через місяць після загибелі, був похований 3 квітня 2022 року у місті Біла Церква, на кладовищі «Сухий яр» на Алеї Героїв.
З повагою,
Голова Міжнародного благодійного фонду
«Незламна українська нація»
Галина Захарченко
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Ходаш Олена Анатоліївна
12 квітня 2024
2.
Ситар Яніна Богданівна
12 квітня 2024
3.
Байда Олена Сергіївна
12 квітня 2024
4.
Маценко Олександр Миколайович
12 квітня 2024
5.
Мельник Лілія Олександрівна
12 квітня 2024
6.
Борженко Інна Миколаївна
12 квітня 2024
7.
Шевчук Ірина Юріївна
12 квітня 2024
8.
Невідемська Ірина Олександрівна
12 квітня 2024
9.
Невойт Лілія Григорівна
12 квітня 2024
10.
Самодєєва Валентина Анатоліївна
12 квітня 2024
11.
Гладуш Галина N/a
12 квітня 2024
12.
Задорожня Тетяна Сергіївна
12 квітня 2024
13.
Осадча Лариса Анатоліївна
12 квітня 2024
14.
Костиць Ірина Сергіївна
12 квітня 2024
15.
Жиганюк Єлизавета Ігорівна
12 квітня 2024
16.
Пасєка Оксана Артемівна
12 квітня 2024
17.
Мілевська Людмила Олексіївна
12 квітня 2024
18.
Гаврилова Світлана Вікторівна
12 квітня 2024
19.
Ткач Юлія Василівна
12 квітня 2024
20.
Демченко Леся Валеріївна
12 квітня 2024
21.
Швець Анаіт Овсепівна
12 квітня 2024
22.
Поліщук Мар'яна Анатоліївна
12 квітня 2024
23.
Фенько Євгеній Костянтинович
12 квітня 2024
24.
Понурко Оксана Миколаївна
12 квітня 2024
25.
Блажко Анна Анатоліївна
12 квітня 2024
26.
Березенко Наталія Миколаївна
12 квітня 2024
27.
Березенко Ірина Петрівна
12 квітня 2024
28.
Березенко Володимир Тимофійович
11 квітня 2024
29.
Березенко Віталій Володимирович
11 квітня 2024
30.
Анисимович Валентина Іванівна
11 квітня 2024