Прошу Вас розглянути петицію щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних сил України Розенку Дмитру Олеговичу, 28.10.1986 року народження

Шановний пане, Президенте! Прошу Вас присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) мужньому захиснику нашої Батьківщини, Розенку Дмитру Олеговичу (28.10.1986 – 25.02.2022) військовослужбовцю 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України.
Дмитро народився 28 жовтня 1986 року в селі Чудівка Ріпкинського району (нині – Ріпкинської селищної об’єднаної територіальної громади Чернігівського району) Чернігівської області. У 2003 році закінчив загальноосвітню школу №2 селища міського типу Ріпки, у липні 2008 року – Одеську національну юридичну академію (нині – Національний університет «Одеська юридична академія»; місто Одеса) за спеціальністю «правознавство».
З серпня 2008 року працював в органах прокуратури. Молодший радник юстиції.
З 28 січня 2015 року по 11 квітня 2016 року проходив військову службу у лавах Збройних Сил України по частковій мобілізації. Служив інструктором навчального взводу навчальної роти відділення підготовки фахівців підрозділів оперативного забезпечення 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України (військова частина А2615 (польова пошта В4264), село Старичі Яворіського району Львівської області). Неодноразово писав рапорти з проханням відправити його в зону проведення антитерористичної операції на сході України, проте йому було відмовлено.
Дмитро був справжнім патріотом та підтримував демократичні зміни в нашій країні. Понад усе мріяв, щоб Україна стала справді незалежною та квітучою державою. Захоплювався історією боротби України за свою свободу та завжди прагнув стати частинкою цієї боротьби. Розвідував історію свого рідного краю, вивчав свій родовід. Вивчав в архівах факти червоного терору на території рідного села, встановив жертв радянської влади с. Чудівка, в тому числі своїх предків та встановив їм пам’ятні знаки на території сільського кладовища. Дуже любив читати художню та документальну літературу, основною тематикою якої є визвольний рух України,зібрав велику бібліотеку, в його колекції близько 1000 книжок.
У перший же день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Дмитро добровільно пішов захищати м.Чернігів, не роздумуючи, не злякавшись, нічого не сказавши рідним, аби не хвилювалися, вступив до лав Збройних Сил України. В той час, коли сотні людей виїжджали з Чернігова, шукаючи безпечного місця для своїх родин, Дмитро вважав своїм обов’язком залишитися та піти на зустріч ворогу, захищати своє місто, свою країну, свою Батьківщину. При цьому не маючи ніяких обладунків, просто у чому був одягнений вирушив на бойове завдання разом з побратимами. Служив старшим солдатом 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України (військова частина А7328, селище міського типу Седнів Чернігівського району Чернігівської області). Брав участь у боях за місто Чернігів.
25 лютого 2022 року підрозділ, в якому перебував старший солдат Дмитро Розенко отримав завдання закріпитися в районі села Халявин Чернігівського району Чернігівської області. Разом із військовослужбовцями 1-ї окремої танкової Сіверської бригади вони мали завадити російським окупантам зайняти позиції на підступах до міста Чернігова.
Підрозділ, у складі якого діяв старший солдат Дмитро Розенко, одним із перших вступив у бій з росіянами. Нажаль, той бій для нього виявився останнім. Дмитро отримав важкі осколкові поранення, від яких загинув.
12 квітня 2022 року похований на кладовищі села Чудівка.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (07.04.2022; посмертно).
Завдяки таким Героям, як Дмитро та інші хлопці й дівчата, які не вагаючись стали на захист міста з перших днів, коли в багатьох ще був шок та нерозуміння того, що сталося,Чернігів вистояв. Вони не дали ворогу підступитися до міста та окупувати його, не допустили звірств, які відбувалися в інших містах України, які окупували рашисти. Дмитро ціною власного життя захистив нас всіх, дав можливість жити у власних домівках, розмовляти рідною мовою, ходити вільно по рідній землі. Дмитро був гідним сином своєї Батьківщини і залишився вірним своїм поглядам та Україні до останнього подиху, тому заслуговує гідного вшанування його пам’яті та достойний високого звання Героя України (посмертно).