Присвоєння звання Героя України (посмертно) Електронні петиції — Офіційне інтернет-представництво Президента України

Пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) відважному захиснику нашої Батьківщини, головному сержанту зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка військової частини А0501 БОДАКУ ІВАНУ ВІКТОРОВИЧУ (24.02.1995 р. н.).
Іван був зарахований до лав ЗСУ на службу за контрактом у віці 18 років 29 жовтня 2013 року. У той час, коли його однолітки здобували освіту, закохувалися, створювали сім’ї, робили перші кроки в доросле життя, Іван прийняв найголовніше рішення своєї долі: присвятити себе Україні. Із самого початку антитерористичної операції брав участь у воєнних діях при захисті та визволенні населених пунктів Покровського, Краматорського, Волноваського районів Донецької області, Сєвєродонецького, Щастинського районів Луганської області.
З початку повномасштабного вторгнення відважно обороняв Харківську область. У складі 92 окремої штурмової бригади брав участь у Слобожанському контранступі Збройних Сил України. Командування військової частини відзначало Івана Вікторовича як професіонала, на бойовому рахунку якого велика кількість знищених ворожих об’єктів, що сприяло швидшому визволенню Харківщини від російських окупантів.
Іван розпочав свій нелегкий бойовий шлях від кулеметника, згодом став на посаду командира бойової машини та 07.08.2022 р. отримав посаду головного сержанта зенітної ракетної батареї ЗРАДН. За час військової служби наполегливо підвищував кваліфікацію, завжди був прикладом дотримання зразкової військової дисципліни, сумлінно виконував службові обов’язки, з повагою та розумінням ставився до побратимів, завжди був готовий на самопожертву заради України. Його девізом були слова: «Хто, як не я?».
Трагічно обірвалося життя Героя 28.04.2023 р. під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Берестове Куп’янського району Харківської області. Навіки залишаться нездійсненими мрії, невиконаними плани… Не буде можливості у нашого Героя побачити жаданну Перемогу, стоячи на рідній вільній землі, за майбутнє якої поклав найцінніше – своє молоде ЖИТТЯ.
Ви тільки уявіть, Пане Президенте! Іван одягнув за покликом серця військову форму відразу після закінчення школи. І все своє свідоме життя, 10 ризикованих років, присвятив служінню рідній державі та українському народу. Така самопожертва повинна бути гідно оцінена.
Я вважаю, що мій чоловік, Бодак Іван Вікторович, беззаперечно заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно).