Присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Власкову Микиті Валентиновичу (11.06.1998 р.н.).

Пане Президенте!

Прошу Вас присвоїти почесне звання Герой України (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, офіцеру 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Власкову Микиті Валентиновичу (11.06.1998 р.н.).

Нещодавно я почула тезу: справжня любов народжується на війні — і це правда. Ось тільки люди забули згадати про те, що на війні її і вбивають. Швидко і безжалісно. Так сталося і з моїм коханням. Тепер я, мертва зсередини, пишу про нього, мертвого під грудою могильної землі. І єдине, що мене тримає — це спогади про нього, і я хочу поділитися ними з усім світом, аби він продовжував жити в словах і історіях інших людей.

Він заслуговує на те, щоб його знали. Адже він все життя присвятив війні, а тепер і я хочу присвятити своє життя — йому.

Після школи він пішов вчитися на військову справу і вже в 2020 році отримав диплом магістра з відзнакою у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, та вирішив боронити нашу державу з квітня 2021 року в зоні Операції Об’єднаних сил. Приймав участь у звільненні Херсону, був на виїздах на Донецькому і Запорізькому напрямках. За словами його командира, Микита був і є в п’ятірці найкращих офіцерів батальйону. За час повномасштабного вторгнення також отримав багато нагород:

— Почесний нагрудний знак “Сталевий Хрест”;
— Почесний нагрудний знак “Срібний Хрест”;
— Почесна відзнака оперативного угруповання військ "Запоріжжя";
— Медаль “Незламним Героям російсько-української війни” (Херсон);

Микита був дивовижною людиною, з чорним військовим гумором, безкінечною любов’ю до сім’ї і близьких, з багатьма історіями.

“Їдемо ми, і розуміємо що попали під перехресний вогонь. З однієї сторони наші, з іншої — вороги. І ось, лежимо ми на землі, куримо і слухаємо, як над головою свистять кулі”.

Він ніколи не боявся смерті, робив те, що повинен — заради родини, заради країни, і заради кожного з нас.


Він мріяв після перемоги об’їхати всю Україну і подивитися всі міста, казав: “я за два роки багато де був, але ніколи не було часу погуляти містом”. За день до його смерті ми планували відпустку у Карпати, не встигли обрати будиночок, бо перенесли це на суботу. Суботу, яка так і не настала.

Микита казав що він Самурай у якого є тільки шлях і немає цілі. Цей шлях був усіяний гільзами, пах кров’ю і потом. Та він завжди заслуговував на ще один шанс, заслуговував побачити перемогу з побратимами та посестрами, заслуговував завести родину і маленького пацючка, якого хотів, заслуговував подорожувати Україною та роздивлятись міста. Він заслуговував жити. Ранок 03.11.2023 забрав в нього всі шляхи, мрії і всі надії. Він забрав його.

Одного дня Україна втратила Героя. А ми всі втратили сина, брата, кращого друга, веселого одногрупника, а я — кохану людину. Частинка нашої душі назавжди залишилась з ним під шаром холодної землі.

Герої вмирають, Пане Президенте, але навічно залишаться у наших серцях і пам’яті. Вони залишаються у листопадовому небі, прохолодному вітрі і в безкрайній землі України.

Власков Микита Валентинович — Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно).

Уклін та шана Герою. Вічна пам'ять. Слава Україні!