Прошу підписати петицію для мого братика Героя України (посмертно)Капітанчука Івана Івановича

Настане день – і зацвіте калина,

І заспівають ніжно солов’ї.

Здобуде перемогу Україна,

Повернуться герої до рідні.



Ніхто не поверне тих безневинних людей, дітей, які загинули від кулі. Зараз ми пишемо історію не тільки для України, але і для цілого світу. В українського народу сильний дух і віра в Перемогу, та якою ціною ми цю перемогу здобудемо – поки ще невідомо. Гине мирне населення, нівчому невинні діти. Хто б міг подумати, що у ХХІ столітті ми будемо все це переживати й станемо очевидцями страшних подій... Осатанілий ворог знищує все на своєму шляху. Даючи людям зелений гуманітарний коридор, він стріляє по тих, хто намагається врятуватися. Діти втікають у незвідану даль. Батьки, прикриваючи собою дітей, помирають на місці. Ми стаємо свідками страшних, варварських вчинків російської влади. Втрачаємо молодих хлопців, яким тільки будувати своє майбутнє і майбутнє нашої країни. Своє життя на вівтар свободи за незалежність поклав Іван Капітанчук із села Яблуниця народжений 30 березня 2000 р.

Помер наш Іванко, помер. Нема його більше з нами…

Це слова, з яких ми дізналися про нестерпну втрату нашого односельчанина. Кожен підтримував його родину хто чим міг, але ніхто не міг відчути нескінченний біль його сестер.

«Іван Капітанчук був для мене другом і назавжди буде Героєм»,– пригадує його побратим Мочерняк Микола з Яблуниці.

У ранньому віці втратив батька та став напівсиротою, ріс матері й сестрам на втіху, оскільки був єдиним сином та наймолодшою дитиною в сім’ї. Мав 4 люблячих сестер і маму Оксану.

Навчався в Яблуницькій школі І–ІІІ ступенів протягом 2006–2017 рр. Іван був неконфліктною людиною, завжди йшов на компроміс, до вчителів ставився з повагою – так його виховувала мама. У школі мав багато друзів. До навчання ставився нейтрально й за оцінками не гнався, але водночас був хорошою, веселою та життєрадісною людиною.

У 19-річному віці пішов служити до лав ЗСУ. Пройшли роки служби. Іванко навесні повернувся додому, але, нажаль, йому судилося пережити ще одну втрату близької людини. Померла його мати на свято Івана Хрестителя. Залишився з сестрами круглим сиротою. Але старалися жити далі... Займався господарством, підробляв, де тільки міг. Узимку працював на підйомнику, навчав туристів кататися на лижах. За ту зиму ми добре здружилися. Він був щирою оптимістичною, розуміючою людиною, дарував людям щастя. Жив своїм життям, мав мрії та цілі пригадує його побратим Микола.

І ось уночі 24 лютого, розпочалася ця клята війна. Він опинився одним з перших на шляху загарбників. У несправедливому бою біля Києва він загинув. Молодий, відважний ангел-охоронець, нашого села Яблуниця, буде завжди в серцях та світлій пам’яті нашого й прийдешніх поколінь. За 21 рік на цій землі, я вважаю, він досягнув багатьох цілей, здобув особливу вічну славу за свій подвиг.

Ох… Іванку, спустися ангелом з неба. Обійми сестер своїх, як уперше,крильми. Бо без тебе нічого їм не треба та не хочуть цієї зими. Твої рани їх так боліли, а в душі їх тепер пустота. Ти йшов боронити країну, ти так рвався, щоб стати у стрій, ти загинув там де завершив останній бій. Хіба могли ми уявити, що ми будем у страху жити, та завдяки таким, як ти, ми живі…

Дякую Тобі, Герою, за те, що Ти є, бо Ти не помер, Ти з нами,у наших серцях. Спочивай з миром. Любимо та пам’ятаємо.

З ПОВІДОМЛЕННЯ КОМАНДУВАННЯ 109-го ОГШБ

Солдат КАПІТАНЧУК Іван Іванович, старший стрілець 1-го гірсько-штурмового відділення 2-ї гірсько-штурмової роти військової частини А3892

30.03.2000–07.03.2022 рр.

07.03.2022 р., здійснюючи наступальні дії в н. п. Слобода Кухарська, утримував ключову позицію. Завдаючи противнику чисельного вогневого ураження, успішно стримував наступ ворожих сил. Під час бою отримав вогнепальні поранення, несумісні з життям.

Указом президента України №384/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

… «Здригнулись гори і ціле село – сумну нам звістку пташка сповістила: нема Івана більше, у бою загинув хлопець від ворожої кулі…».

Ці слова про загибель 22-річного жителя Яблуниці Івана Капітанчука та про його похорони 26 березня ц. р.«Він хоч і був серед нас найменшим, – розповідають його сестри –але, підрісши, заміняв нам тата трагічно загинув, коли Іванкові було всього лиш один рік і три місяці. Нас п’ятеро було в батьків: він і четверо дівчат. Виріс настільки готовим усім допомагати, що й не знаю ще таких. Не встиг і одружитися…Його призвали в Нацгвардію 24 лютого, як почалася ця клята війна вже по всій Україні…Мама наша рік тому померла, а при житті не могла натішитися сином: такий він був добрий, прихильний до неї, нашої родини, усіх людей. А тепер й Іванка немає!..».

Його поховали на сільському цвинтарі поруч із могилами батька і матері.

У День Збройних сил України в Яблуниці загиблому Іванові Капітанчуку відкрили й освятили пам’ятну дошку на стіні Яблуницького ліцею, де він навчався. Боєць 109-гобатальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади 7 березня 2022 р. загинув у бою з російським окупантом поблизу села Слобода-Кухарська, Київської області. Державну нагороду орден «За мужність» ІІІ ступеня присвоїли військовослужбовцю Іванові Капітанчуку посмертно. Цю відзнаку сестрі на подвір’ї ліцею вручив начальник Надвірнянської районної військової адміністрації Володимир Пасько. Строкову службу Іван проходив у Чернівцях у Національній гвардії України, тому одразу, як тільки ступила російська орда на українську землю, хлопець пішов до війська та став на захист рідної землі. У селі з теплом відгукуються про Героя.Пам’ять про нього житиме в серцях рідних, односельчан та всіх свідомих українців.