Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно), моєму чоловіку, сержанту Дурицькому Юрію Миколайовичу 07.05.1993 року народження, який загинув 10.11.2023 року під час виконання бойових завдань під Авдіївкою.

Шановний пане Президенте!
Прошу розглянути петицію щодо присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) справжньому патріоту, хороброму захиснику України,командиру відділення взводу зв'язку 1 механізованого батальйону 47 ОМБр, сержанту Дурицькому Юрію Миколайовичу 07.05.1993 року народження, який загинув 10.11.2023 року у районі н.п.Степове Покровського району Донецької області під час виконання бойових завдань пов'язаних із захистом Батьківщини. Сержант Юрій з честю і до кінця виконував важливі бойові завдання, подаючи побратимам яскравий приклад звитяги та військової майстерності, надихаючи та мотивуючи їх на рішуче виконання бойового завдання та знищення ворогів. Але вибух ворожого снаряду обірвав життя Героя... Йому навіки залишилось 30
Юрій все своє життя прожив в смт. Черняхів Житомирської області. Навчався у Черняхівському ліцеї #1, після закінчення ліцею вступ в Головинське ВПУ. Всюди мав багато друзів, адже був дуже світлою і життєрадісною людиною, любив спорт був активним та надійним.
Коли почалося АТО підписав контракт та пішов захищати українську землю від окупантів. Юрій з 2015 року в складі ЗСУ був у різних гарячих точках Донецької області. По закінченню контракту планував мирне життя. Був люблячим сином, братом, вірним другом. Але не зміг стояти осторонь захисту Батьківщини. Тому у 2019 році знову підписав контракт. Деякий час працював у 9 відділі Житомирського РТЦК та СП. Потім перевівся у військову частину 30 ОМБр. Досвідчений, відважний сержант ЗСУ мріяв вигнати з України окупантів і повернутися додому, де його з нетерпінням чекали найрідніші люди. Повномасштабне вторгнення Герой зустрів в місті Бахмут і з перших хвилин війни приймав активну участь у бойових діях. У травні місяці повернувся додому та перевівся до новосформованої 47 ОМБр "Маґура". У складі якої взимку їздив на навчання до Німеччини, а на весні здійснював контрнаступ на Запорізькому напрямку, а восени поїхав на підмогу до Авдіївського напрямку, де і обірвалось його життя, всі мрії та сподівання. Він добре володів військовою справою. Перебуваючи завжди у зонах активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки старався підтримувати усіх, переконуючи, що все буде добре, вистоїмо та переможемо! До останнього подиху був вірний своїй державі, відважно виконав свій обов'язок, як громадянин України, йшов вперед і до кінця.
Уся наша родина любить та пишається своїм сином, чоловіком, батьком та братом. Він був людиною з великої літери. Юрій віддав найцінніше, що мав, життя, за нас, за мир, за вільну Україну, маючи ще багато нездійсненних мрій та нереалізованих планів.
Дурицький Юрій Миколайович справжній Герой і заслуговує на найвищу державну нагороду Герой України (посмертно). Низький уклін та шана усім нашим Героям. Вічна пам'ять, Слава Україні!