Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) моєму синові військовослужбовцю ЗСУ, штаб-сержанту, командиру відділення управління штабу дивізіону взводу управління командира 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 7015 Заяць Дмитру Любомировичу.

Шановний Пане Президенте! Звертаюся до Вас з проханням розглянути петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) моєму синові військовослужбовцю ЗСУ, полеглому штаб-сержанту Заяць Дмитру Любомировичу, командиру відділення управління штабу дивізіону взводу управління командира 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 7015.
Дмитро народився 21.10.1981 в селі Годині Мостиського району Львівської області. У перші дні повномасштабного вторгнення (05.03.2022), коли багато хто, усіма можливими способами, старався перетнути західний кордон, щоб втекти від жахливої війни, Дмитро, будучи особою з інвалідністю ІІІ групи, зібрав речі і добровільно зі словами “а хто, як не ми” вирушив на фронт, залишивши без батьківської підтримки чотирирічного сина та неповнолітню дочку. 24.03.2022 Він вже був у складі військової частини А 7015. З Його розповідей було відомо про багато складних ситуацій на фронті, з якими Він мужньо справлявся. За зразкове виконання військового обов’язку Йому тричі надавали відпустку. І скільки щастя він приносив, коли переступав батьківський поріг. Та жодного разу, незважаючи на прохання рідних, не допускав навіть думки, щоб залишитися вдома чи виїхати за кордон, спираючись на проблеми зі здоров’ям. Він був вірним своїм командирам, побратимам, військовій Присязі, священному обов'язку боронити рідну Землю, батьків, сім'ю. В нього була велика мрія – прийти з Перемогою, але, напревеликий жаль, не судилося. Його життя обірвалося на 41 році при виконанні бойового завдання 29.07.2023 в населеному пункті Піщане Харківської області внаслідок авіаудару з боку противника. Без батька залишилися малолітній син та донечка, без чоловіка – дружина, без сина – батьки, без брата – дві сестри. Безпосередній командир, який будучи у відпустці, приїхав відвідати Його могилу, вкотре підкреслив, що Дмитро був справжнім Чоловіком, вірним товаришем та побратимом, хоробрим воїном, гідним Сином Українського народу, який віддав найцінніше за волю і свободу – власне життя.
Одного разу, після отримання Грамоти за ініціативне та старанне виконання бойових завдань під час захисту суверенітету та територіальної цілісності України у російсько-українській війні в листопаді 2022 року, Дмитро написав, що до кінця війни прийде Героєм. Але Героєм для нас Він був з першого дня його служби і назавжди залишиться ним, хоч сам і не побачить вже кінця цієї клятої війни.
Прошу присвоїти моєму сину, Заяць Дмитру Любомировичу, почесне звання Героя України (посмертно) із врученням ордену “Золота зірка”, враховуючи, що Він героїчно боровся з ворогом, незважаючи на проблеми із власним здоров’ям, і віддав своє молоде життя за свою Батьківщину, за світле майбутнє прийдешніх поколінь. Ми у вічному боргу перед ним та тисячами тих, завдяки кому маємо можливість засинати та прокидатись у власних домівках.
Вічна пам’ять, шана і слава всім Героям, хто віддав свої життя за Батьківщину!
Слава Україні! Героям слава!
Слава всім, хто мужньо боронить рідну Землю.