З 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення росії на
територію України, Артур щодня і щоночі, з самого початку і до кінця перебував на
нульових позиціях. Без жодного дня відпустки.
Його побратими і керівництво зазначили, що він був справжнім воїном, людиною
слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу, виявляв стійкість і
мужність під час виконання бойових завдань.
Із надлюдською стійкістю і мужністю воїни 92 ОМБР утримували свої позиції на
фронті, усвідомлюючи, що на їхніх плечах лежить відповідальність за майбутнє всього
українського народу. Всі вони Герої, які заслуговують найвищої вдячності. За рідну
українську землю стояли живим щитом проти ворожої артилерії та танків.
Мій Синочок із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього
подиху залишився вірним присязі, українському народу та Україні. Відстоюючи та
захищаючи право на наше з вами безпечне життя, він віддав своє, не шкодуючи. Він пожертвував собою заради перемоги у боротьбі не лише за нашу свободу, а й свободу всієї
Європи та всіх людей вільного світу.
Я 17 років віддала улюбленій професії, працювала вчителем історії і географії,
заступником директора з навчально-виховної роботи і весь цей час, як Синочка, так і своїх
учнів вчила таким поняттям : Що таке героїзм ? Хто такий Герой? Який вчинок є
геройським? Ніколи не думала, що прийде час ,і я буду доводити всім, що мій Син герой, що
буду проходити всі ці випробування, маючи і без них спустошеність і зневіру від втрати
дитини, яка була для мене Всесвітом.
Артур прожив коротке життя, але воно було чесне, справедливе і саме головне
віддане народу і державі.З дитинства мав дві мрії бути і поліцейським і військовим. І обидві втілив в життя.
Першу освіту отримав у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ,
працював в відділі поліції м. Лиман оперативником карного розшуку. Мав авторитет,повагу,є грамоти, нагородження.
У 2019 році заключив контракт з ЗСУ служив в 92 ОМБр ім Івана Сірка, керівництво
розгледіло в ньому цілеспрямованого і патріотично вихованого військового, направило на
перепідготовку у Львівську Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Під час проведення фізичних вправ отримав травму лівого суглобу, був
прооперований вшита штучна зв'язка мав всі підстави десь сидіти в теплому приміщенні і
«воювати» але це не про мого сина. Закінчивши навчання в Академії, призначений на посаду
командира гранатометного відділення.
З перших днів повномасштабного вторгнення і до останнього подиху боронив
Харківщину. За життя не розповідав де він, все дізнавалася від чужих людей, бо Артур не
хотів мене турбувати, знав які маю проблеми зі здоров'ям, я інвалід 2 групи.
Про бойовий шлях сина, мені вдалося дізнатися від його побратимів та командирів,
які стверджують, що за час проходження служби, він зарекомендував себе як: самовідданий̆,
сумлінний̆ та хоробрий̆ військовослужбовець, з високим рівнем морально- патріотичної̈ свідомості.
Чергове бойове хрещення в часи повномасштабного вторгнення здобув у період з 24
по 28 лютого 2022 року, коли він виконував обов'язки командира гранатометного взводу у
складі 3 механізованого батальйону. Починаючи з 28 лютого 2022 року займав посаду
командира відділення гранатометного взводу 3 механізованого батальйону, в складі якого
здійснював оборону м. Харків. Приймав участь у звільненні н.п. Ртищівка та н.п. Стара
Гнилиця,Н.п.Коробочкіне,н.п.Граково,н. п.Степова Новоселівка Харківської області.
19 червня(перший наступ) і 20 липня (другий наступ і штурм )2022 року, у складі штурмової групи брав участь в наступальних діях
поблизу н.п. Гракове, відзначений командуванням, отримавши контузію продовжував вести контрольований вогонь по ворогу.
Під час другого наступу створював прикриття піхоти,виступаючи в ролі номера обслуги СПГ-9
19 вересня 2022 року, Артура було переведено на посаду навідника 2 механізованого
відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої̈ роти 2 механізованого батальйону.
05 жовтня 2022 року близько 05 год. 30 хв. перебуваючи на передових позиція в
районі н.п. Новоселівка Харківської області, Артур ніс бойове чергування на спостережній̆
позиції̈ та помітив про стрімке наближення до його позицій противника у кількості до 25
чоловік.
Син, не розгубився та повідомив всю групу, яка стояла на оборонних позиціях про
наближення ворога до окопів. Через декілька хвилин відбувся штурм. Противник у кількості
15 військовослужбовців намагався штурмувати позиції, але невдало, оскільки сину вдалося
знищити 5 військовослужбовців збройних сил російської федерації. Такі дії Артура,
спричинили паніку у штурмової групи, залишки якої, панікуючи почали шукати вигідні для
себе позиції. Але жити їм залишалося недовго, оскільки син із ще 2-ма
військовослужбовцями 5 роти успішно провели зачистку позицій, де сховалися рештки
штурмової групи окупанта.
Того ж дня приблизно о 12:30 противник підійшов ще однією групою у кількості до
30 чоловік. Артуру вдалося їх побачити та відразу повідомити про це. О 13:10 ворог почав
масований̆ артилерійський обстріл наших позицій̆ в результаті чого 4військовослужбовці,які перебували на оборонних рубежах отримали осколкові поранення серед них був і Артур,
який на той момент перебував на спостережній̆ позиції̈ разом із .
Після проведеного обстрілу о 13:30 ворожа піхота почала повторний̆ штурм наших
позицій̆, в кількості 40 чоловік. На жаль, внаслідок обстрілу Артур отримав осколкові
поранення у ногу та руку, однак це жодним чином не вплинуло на сина, який побачив, що
противник почав штурмові дії на наші позиції̈, взяв кулемет Калашникова, відкрив вогонь по живій̆ силі противника тим самим знищивши 10 чоловік ворожої̈ піхоти, решті піхоти
противника вдалося вскочити до наших окопів де почався стрілецький̆ бій. Попри поранення
та кровотечу, продовжував вести бій та знищив ще 5 чоловік ворожої̈ піхоти, та 4 поранив,
які згодом потрапили у полон.
На превеликий жаль, цей день став останнім у житті Артура, оскільки внаслідок
важкого осколкового поранення та великої втрати крові, попри усі намагання побратимів, а
згодом і медиків, він помер... Назавжди 26
Це лише невеликий відрізок історії бойового шляху мого сина, який мені вдалося
дізнатися, а скільки ще таких історій про які мені не розповіли???? Я не можу навіть уявити,
через які труднощі довелося пройти сину, що відчути, побачити. Без сумніву, я можу
сказати, що Артур був справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком
незламності та міцності духу, виявляв стійкість і мужність під час виконання бойових
завдань.
Для того, щоб навіки закріпити його ім’я в історії визвольної війни України, для майбутніх поколінь,бо власних дітей у Артура не має ,не встиг облаштувати родинне гніздо,я
звернулася до Вас ,для присвоєння державної нагороди, яка за своєю суттю є вищою формою
відзначення громадян за видатні заслуги у захисті Вітчизни.
Як зазначено у ст. 6 Закону України «Про державні Нагороди України» - звання Герой
України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку. За
проявлений героїзм та подвиги під час захисту Батьківщини.
Я вважаю, що мій син
заслуговує звання Герой України, з огляду на ті зусилля, які він віддав боронячи нашу
державу. Володимир Олександрович, прошу Вас
присвоїти відповідне звання з огляду на відповідність критеріїв для його прийняття.Запросити у 92 ОМБРім. Івана Сірка, нагородний лист та інші необхідні документи,
які підтвердять бойовий шлях мого сина та засвідчать достовірність моїх слів.
Дякую Вам за розуміння і підтримку.
Вічна пам’ять і шана всім, хто віддав своє життя за Україну!
Слава всім, хто боронить та захищає Україну!
Слава Україні!