Прошу Вас розглянути петицію, щодо присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних сил України, Гуменюку Павлу Олександровичу 12.07.1996 року народження.

Шановний Президенте!

Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, військовослужбовцю Збройних Сил України, старшому солдату, кулеметнику, заступнику командира 36 ОБрМП Морської піхоти військової частини А2802, Гуменюку Павлу Олександровичу 12.07.1996 року народження.

Дуже мало слів щоб описати таку людину.
Пройшовши не легкий життєвий шлях, йому вдалося зібрати і зберегти у собі найпрекрасніші якості. Завжди усміхнений, що б не трапилося, поряд з ним ніколи ніхто не сумував. Людина з неймовірною силою духу, він не боявся брати на себе відповідальність, він не боявся зовсім нічого.
Своїм прикладом він показав наскільки сильною може бути людина. Мужній та сміливий, наполегливий і рішучий.
З ним можна було поговорити про все, він був дуже багатогранним та мудрим.
Людина з великим та добрим серцем і з прекрасною душею.
Людина, з якою мені пощастило прожити наше маленьке спільне життя.
Він ніколи не сидів на місці. У нього виходило абсолютно все, за що б він не брався.
Для нього не було нічого неможливого у цьому житті, для мене він супергерой.
Мій чоловік не був військовим, не служив у армії, але як тільки почалася війна, він одразу сказав «я не зможу просто відсиджуватися»
Прийняв рішення піти на війну і як би не було нам близьким людям страшно за нього, ми розуміли, що це його вибір, вибір дорослого чоловіка.
Він завжди був за правду та за справедливість.
Пройшов курси у Великій Британії, повернувся натхненним і сповнений сил. Після навчання його розподілили до 36 бригади Морської піхоти. Перебував у гарячій точці с. Орлівка, Водяне, Авдіївка і щодня виходив на передову, виконуючи військові бойові завдання, ведучи за собою побратимів. Із надлюдською стійкістю і мужністю, разом із побратимами, вони утримували свої позиції на фронті,стояли живим щитом проти ворожої артилерії та танків усвідомлюючи, що на їхніх плечах лежить відповідальність за майбутнє всього українського народу.
У молодому віці, у свої 26 років, йому довелося взяти на себе багато обов'язків, заміщаючи командира, поки той був у госпіталі з пораненням. Навчав солдатів тому, що сам умів, завжди підтримував бойовий дух, надихав і надавав впевненості кожному. Він відчував величезну відповідальність і не міг інакше, не міг підвести своїх побратимів, командира і насамперед себе. Його побратими зазначили, що він був справжнім воїном, людиною прикладом мужності, зразком незламності і міцності духу.
Незважаючи на жахливі умови, не дивлячись на труднощі та неймовірну втому, Паша ніколи не впадав у відчай і не здавався. Ніколи. Знав що вдома на нього чекають. Мама, бабуся, друзі і я. Він мав величезний сенс повернутись живим, здоровим. Повернутися до своїх близьких, за якими він дуже сумував.
Паша любив життя, мріяв про красиве, яскраве та насичене життя після перемоги, яку він наближав з кожним днем, ми мріяли разом. Щоразу, коли він повертався з передової, коли повертався із завдань я отримувала смс від нього «я тут, живий, здоровий, все пройшло добре»
Але настав страшний день, коли смс від нього так і не отримала. Мій чоловік Героїчно загинув 26 січня 2023 року виконуючи бойове завдання під селищем Водяне в Донецькій області, прикривши своїх побратимів, в результаті важких поранень під час вогневого зіткнення з противником та мінометного обстрілу. Він помер на полі бою відстоюючи та захищаючи незалежність України, своїх друзів та рідних.
Як кажуть солдати, які вижили «Якби не Клещ, ми б усі загинули там»
Він завжди був попереду захищаючи інших.
Паша із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народу та Україні. Був вірним не лише військовій присязі, а й цінував людські життя і все робив задля їх збереження. Відстоював і захищав право за нашу свободу, прожив своє життя гідно та чесно, він любив та пишався своєю країною і утратив найцінніше - своє життя.
Неможливо бути готовим отримати таку страшну звістку про смерть єдиного сина, онука, друга та коханої людини, смерть в яку ти досі не віриш, яка не дає вдихнути і приголомшує моментально.
Ми з ним багато чого не встигли і багато було попереду, але в кожному нашому прожитому спільному дні - було стільки життя.
Він жив щодня як останній, говорив, що відчуває, був дуже щирим і справжнім.
Я знаю точно і відчуваю
що кохання продовжує жити
навіть після смерті.
Думаю, якби Пашка міг нам з вами щось сказати, то це були б такі слова:
«живіть тут і зараз, насолоджуючись кожним моментом свого життя»
Війна розлучила його із сім'єю. Перебуваючи за сотні кілометрів, він завжди піклувався про нас і оберігав. І зараз продовжує.
Він буде жити поки б'ються наші серця, які шалено люблять його і сумують.
Наш герой. Вічна пам'ять.
Гордість. Повага. Любов.
Моєму чоловіку тепер назавжди буде 26 років. В це неможливо повірити. Це неможливо прийняти.
Я пишаюся ним!
Не кожен зможе пройти такий важкий шлях, стояти з побратимами пліч о пліч, дивитись смерті в очі, сміливо рятувати інших та мужньо боротися за свободу.
Гуменюк Павло Олександрович - справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду - Герой України (посмертно).
Прохання до Офісу Президента України та Президента України розглянути петицію та надати заслужене звання «Героя України»
Герої не вмирають!
Вічна пам'ять і шана всім, хто віддав своє життя за Україну!
Повага і Слава всім, хто захищає і боронить Україну!
Слава Україні!