Шановний пане Президенте! Я дружина загиблого військовослужбовця дуже прошу звернути увагу на мого чоловіка Багулова Сергія Миколайовича, лейтенанта в/ч 3028. Я щиро вірила, що героїзм присутній у всіх, хто ціною власного життя виборює нашу незалежність, не на сцені скачучи, а зі зброєю, в дощ, сніг, вітер. Що це, як не героїзм, звільнити у 2014 році Харківську ОДА за декілька хвилин, а потім місяць жити в БТР , визволяючи Слов‘янськ, Лисичанськ? А чи не є героїзмом 8 років безперервних ротацій на Схід, не бачачи, як ростуть діти? Що це, як не героїзм, 24 лютого поцілувати дітей і дружину і піти захищати Київ і Київську область, а потім не бачити їх 8 місяців, бо Сіверодонецьк завод «Азот»- це найгарячіша точка в червні, без зв’язку, без провізії, Лисичанськ, Спірне. А чи не герої рідні, які щодня існували, а не жили, чекаючи звісточки. А не героїзм бути розстріляним майже впритул із танка, бо тримав позицію 12 днів, бо вихуд, бо вагнерівці йшли з тилу, а росармія наступала? Білогорівка. Клята Білогорівка! Там зупинилось наше життя 22 жовтня 2022 року. Мій чоловік був командиром взводу І роти на БТР І батальйону оперативного призначення НГУ «Червона калина»,мав 23 роки бездоганного військового стажу! Завжди турбувався про підлеглих. Наша сім‘я і друзі віддали на війну більше 500000 гр. Невже це не героїзм? Так, для нас він герой, але його шестирічний син тільки починає своє життя і я дуже хочу, щоб чоловік був законним Героєм! Мій чоловік обожнював наших дітей, він не повів до першого класу нашого сина, він не поведе дочку до вівтаря! Це невимовно боляче. Ми померли разом з ним! Благаю вас звернути увагу і нагородити достойно. Багулов Сергій Миколайович, навіки 44 роки.