Про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) сержанту Миколі Івановичу Суховієнку

Шановний пане Президенте!
Я звертаюся до Вас із петицією про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) сержанту Миколі Івановичу Суховієнку , позивний «Вєтєр» який служив у військовій частині А2167 (72 ОМБр «ім. Чорних Запорожців»)
Микола Іванович - справжній герой України. Його подвиг та безкорислива самопожертва заслуговують на найвищу відзнаку та вшанування. Він народився в селі Шепелівка Полтавської області , і його життєвий шлях був призначений для великого покликання - захищати незалежність та свободу нашої країни.
Микола Іванович розпочав свій військовий шлях ще на початку весни 2014 року. Простий сільський хлопець, як і багато його співвітчизників, узяв у руки зброю, щоб захистити свою Батьківщину. Службу ніс Микола у знаменитій 72 ОМБр в 7-й роті, потім у 24 бригаді, і 24 лютого 2022 року він повернувся до своєї рідної 72 ОМБр в 7 роту.
На бойовому шляху нашого сміливого воїна були бої під Дебальцево, Волновахою, Авдіївкою, Старогнатівкою, Донецьким аеропортом, Бахмутом, Соледаром та Вугледаром.
Микола - справжній воїн. Ще в кривавих боях, що тривали під с. Старогнатівка (Волновахський р-н), Микола отримав контузію та після лікування в госпіталі його хотіли комісувати, та наш герой навідріз відмовився, адже в тяжких боях загинуло багато його побратимів, і він твердо вирішив, що продовжить військову службу у 72 ОМБр.
Мужність і відвагу він проявив у боях, що велися в районі Донецького аеропорту та м. Авдіївка в 2014 році. Саме Микола Іванович закріпив державний прапор України на будівлі за 70 метрів від позицій противника. На цей сміливий вчинок йому знадобилось більше 4 годин. Повзком, розміновуючи ворожі «сюрпризи», він дістався рибацького будиночка і встановив прапор. А далі був переведений у 24 ОМБр де він отримав сліпе вогнепальне осколкове поранення задньої поверхні шиї в 2018 році і з цими травмами отримав групу інвалідності і був змушений полишити військову службу у березні 2019 року.
Лютий 2022 року не залишив Миколу Івановича байдужим. Незважаючи на стан здоровʼя та групу інвалідності, він знову взяв до рук зброю. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого, чоловік прийшов до центру комплектування та був відправлений до військової частини А 2167, де став заступником командира бойової машини. Він неодноразово рятував життя своїх побратимів і героїчно їх вивозив з- під обстрілів, міг годинами ходити, прокладаючи собі шлях, щоб потім безпечно вивезти піхоту. Був асом своєї справи, міг проїхати там, де не проїде ніхто.
За відвагу та мужність, проявлені під час боїв при взятті стратегічних висот, Суховієнка Миколу Івановича нагороджено медаллю « За вірність народу України», нагрудним знаком «За зразкову службу» від Міністерства оборони України та громадською відзнакою «За участь у визвольній боротьбі». У 2018 році був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» та орденом «За мужність» ІІІ- ступеня. Загальна вислуга у Збройних Силах становить 7 років і 4 місяці.
16 травня 2023 року Микола Іванович героїчно загинув під час виконання бойового завдання під артилерійським обстрілом у місті Вугледар. Його самопожертва, мужність та безкорисливий внесок на захист суверенітету та незалежності України неможливо переоцінити.
Наша родина переживає непоправну втрату, тому прошу Вас, Пане Президенте, призначити сержанту Суховієнку Миколі Івановичу почесне звання Героя України (посмертно). Його подвиг та жертва не тільки заслуговують на вічне вшанування, але нехай стануть взірцем відваги та патріотизму для наступних поколінь.