Прошу присвоїти звання Герой України (посмертно) Папіжуку Мирославу Вікторовичу, 1990 р.н., с.м.т.Ружин, Житомирської області.
Мирослав Папіжук захищав Україну з 2016 року, в складі 59 бригади знаходився на бойових рубежах в м.Золоте Луганської області. В 2017 році був під Маріуполем, в 2018 році – місто Щастя Донецької області. Був головним сержантом взводу, в 2018 році йому присвоєно звання старшого сержанта. В березні 2019 року контракт з збройними силами закінчився і Мирослав повернувся до мирного життя. Але, якщо Батьківщина в небезпеці, вдома не сиділося і в жовтні 2019 він знову підписує контракт.
В жовтні 2021 року у складі 30 бригади Мирослав Папіжук перебував на посаді командира БПМ та ніс службу в Донецькій області в с.м.т. Миронівський.
З 24.02.2022 року виконував обов’язки командира взводу. Воював на горлівському напрямку. В червні 2022 року в запеклих боях зумів вивести всіх своїх підлеглих з-під щільного вогню противника. В липні 2022 року був призначений командиром міномету 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону. Приймав участь у боях за звільнення Харківської області. З грудня 2022 року знаходився на Соледарському напрямку, неподалік Бахмуту.
03.02.2023 року під час артилерійського обстрілу с. Залізнянське Бахмутського району Мирослав був важко поранений. 04.02.2023 року в госпіталі м.Краматорськ його серце зупинилося від ран, несумісних з життям.
Мирослав Папіжук самовіддано служив Україні та українському народу. Був нагороджений медаллю «За звитягу та вірність» 2018 році, нагрудним знаком «За зразкову службу» в 2022 році, має медаль «За участь в АТО», відзнаку «Ветеран АТО».
Всі, хто знав Мирослава Папіжука, говорять про його свідомий вибір – бути воїном, захисником, підкреслюють його патріотизм та віру в Перемогу. Основний життєвий принцип Мирославах: х то, якщо не я. Весь військовий шлях Мирослава – шлях звитяги та служіння своєму народові.
Він був сміливий, відважний, добрий, людяний – справжній Герой України!