Присвоєння звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордену «Золота Зірка» солдату Хомей Олександру Олександровичу, стрільцю 1 стрілецького батальйону 56 бригади, позивний «МАЛИШ»

Шановний Пане Президенте!

Прошу Вас, розглянути петицію про присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордену «Золота Зірка» військовослужбовцю Збройних Сил України, солдату Хомей Олександру Олександровичу 27.01.1997 р.н. уродженцю с. М-Ларино Миколаївського району Миколаївської області.
На початку повномасштабного вторгнення Олександр був у рейсі. Його професія водій-далекобійник. Завершивши рейс прийняв рішення вступити до лав ЗСУ. Олександр був звичайним цивільним, не проходив строкову службу за станом здоровʼя (в дитинстві отримав травму ока)Постійно допомагав ЗСУ, але дуже хотів боронити свою країну, щоб створити сімʼю у вільній Україні. Навіть пішов не в свій РТЦК та СП щоб тільки потрапити до ЗСУ, а саме в м. Миколаїв в «роту охорони» Пройшовши підготовку, підрозділ отримав завдання, не дати захопити місто Миколаїв. За словами побратима, коли великі колони орків пробивались в місто, Олександр казав: « Нічого, парочку спалимо!». Завжди на позитиві і це відіграло свою роль для побратимів. Миколаїв відстояли!

Через деякий час, набравшись досвіду, призначено на посаду стрільця 1 стрілецького батальйону В/Ч А0989.
З цього дня, перебував у найгарячіших точках Сходу.
Неодноразово Олександр вивозив поранених та загиблих побратимів з поля бою. Він не зважаючи на небезпеку і постійні обстріли- не залишав хлопців помирати.

В один із таких гарячих днів, під час бою під Пісками, Донецької області рятував поранених та загиблих. Виконував навіть не свої посадові обовʼязки, ті хто мав це робити, мали великий страх. Але зволікати не було часу і він вирішив все взяти в свої руки аби рятувати побратимів. Він постійно думав про хлопців, а потім вже про себе.
Взявши на себе відповідальність, сів у БТР і поїхав за хлопцями під обстріли і йому вдалося врятувати частину з них. Після чого йшов до командира по дозвіл їхати за іншими і в цей момент потрапив під арт- обстріл. Поранення були не сумісні з життям.

Не кожен зможе дивлячись смерті в очі - стояти з побратимами пліч-о-пліч, не боячись за своє життя - рятувати інших та мужньо боротися за свободу своєї країни.

Олександр загинув 14.08.22 року під час бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій області.

Нагороджений за представленням командира військової частини знаком народної пошани орденом « ЗА МУЖНІСТЬ І ВІДВАГУ»

Побратими Олександра зазначають, що в свої 25, він був справжнім воїном, людиною слова, мужності, зразком незламності.

Олександр мій чоловік, із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та Україні. Він пожертвував собою заради інших, заради перемоги.
Я пишаюся ним, його незламністю, стійкістю, силою духу та патріотизмом і вважаю, що Хомей Олександр Олександрович справжній Герой, який заслуговує на найвищу нагороду, почесне звання «Герой України» (посмертно) із врученням вищезазначеного Ордена «Золота Зірка» Президентом України особисто його дружині та матері.

Вічна памʼять і шана всім, хто віддав своє життя за Україну!
Слава всім, хто захищає Україну!
Слава Україні! Героям Слава!