Просимо Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України, командиру бойової машини – командиру механізованого відділення Гайдаю Миколі Васильовичу.

Прошу вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) моєму чоловіку, сержанту Збройних Сил України, командиру бойової машини – командиру механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону Гайдаю Миколі Васильовичу, 19.12.1995 року народження.
Микола народився в селі Сьомаки Луцького району Волинської області, після закінчення школи та навчання в училищі він у 2016 році, приховавши від військово-лікарської комісії травму голови, пішов служити в армію з словами «Мої батько та дід служили, тому мій обов’язок – продовжити традицію моїх рідних, особливо в такий складний час для нашої країни». Після закінчення служби працював спочатку в Україні, згодом за кордоном, з метою забезпечення своєї новоствореної сім’ї, бо невдовзі у нас з’явилося довгоочікуване поповнення – наш син Ярослав, якому на даний момент 2,5 роки.
Під час початку повномасштабного вторгнення Микола знаходився за кордоном і першою його фразою після отримання від мене страшної звістки «розпочалась війна», було «Я їду додому, захищати вас». На той момент я змогла його відмовити, однак в червні 2022 року він повернувся в Україну з чітким наміром піти захищати свою Батьківщину та свою сім’ю, задля того, що наш син мав мирне і щасливе майбутнє у незалежній країні.
26 червня 2022 року мій чоловік розпочав свою службу на варті нашої держави, спочатку в резерві 100 Бригади на території рідної області, укріплюючи її кордони, згодом на території Черкащини, де разом з побратимами підвищував бойові навики. В травні 2023 року Микола в складі 118 Окремої Механізованої бригади брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, де 26 липня 2023 року, рівно через 1 рік та 1 місяць після початку служби, отримав поранення несумісні з життям, під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу н.п. Роботине, очолюючи колону наших бійців на бойових машинах. Микола не дожив до звільнення н.п. Роботине менше місяця.
Мій чоловік був мужнім, хоробрим воїном, люблячим татком, та найкращим чоловіком, якого я могла собі уявити. Він віддав за свободу та незалежність своєї країни і свого народу найдорожче – власне життя.
Мій чоловік для мене завжди був та назавжди залишиться Героєм, якого я кохала і буду кохати до свого останнього подиху. Я мрію, щоб імена кожного з Героїв були закарбовані в історії України, щоб наші нащадки могли пишатися людьми, які захищали нашу Незалежність.
У зв’язку з вищевикладеним, прошу Вас розглянути відповідну петицію та присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Гайдаю Миколі Васильовичу.